Знову несправедливість

За 4-ри роки навчання в КПІ , я навчився багато чого: шукати вихід з складних ситуацій, знаходити спільну мову з неадекватними особистостями, вибирати між важливим і ще важливішим, бачити підлабузників та нехороших людей  і врешті решт "мутитися". Але завжди все робив на совість, нікого не підставляв, навпаки не раз допомагав, але розмова зараз не про це.

Хочу розповісти про заздрість оточуючих. Мабуть кожен помічав, коли розказуєш про свої успіхи псевдо друзям та знайомим, то помічаєш їхні штучні посмішки та фальшиві слова захвату. Незнаю, особистість я вразлива в плані слів оточуючих (мабуть це в генах, батько то художник), прекрасно розумію, що це неправильно, треба жити зі своєю думкою по життю, але все таки...
Мене дуже розчаровують люди, які заздрять, які в душі бажають тобі невдач та спотикань, а іноді і взагалі по п'яні чи то навіть по тверезості кажуть, тобі що ти нічого не вмієш, і взагалі, як це в тебе так вийшло. Самі ж нічого не роблять, тільки плюють в душу.

Сьогодні був цікавий момент, зібрали нас написати заяви на магістра/спеціаліста, і тут трьом одногрупникам красавчикам раптом почали вручати грамоти викладач з минулого поста і доцент(ка), який(ка) був(ла) їхнім дипломним керівником типу "За вагомий внесок у проведенні IV міжнародної бла-бла конференції та за хорошу доповідь на ній".

Блін, шановні, відчуваю себе лохом! Я людина, на якій тримається 4-5 факультетські сайти, яка розробила сайт тої "міжнародної" конференції, розкрутила його, навіть не почув банального "Дякуємо!". Так само одногрупники, вони теж з пальця ці тезиси не виссали, займались наукою, яка нікому не потрібна в наш час, робили висновки. Доцент(ка), будь справедливою до всіх. Мені того куска паперу не треба, потрібно просто ввічливе слово і повага.

Усім поваги, не важливо до кого. Будьмо толерантними, кожному треба починати з себе і не заздріть!