Куди піти вчитися не знав до останнього, в голові крутилися різні ідеї щодо майбутньої професії: географ, історик, архітектор, а інженера — навіть в планах не було!
У школі ходив до гуртка радіоконструювання, і сталось, так що, почав їздити на різноманітні всеукраїнські олімпіади, конкурси. Взявся займатись вебом, дореч, осьі і мій 1-й сайт. Пощастило потрапити на всеукраїнський конкурс винахідників та раціоналізаторів, який проходив на базі інженерно-фізичного факультету КПІ. Респект нашому декану Петру Івановичу, що збирає талановиту молодь з регіонів, і намагається прищепити їй любов до науки.
Коли вперше потрапив на політехнічну землю у 2007 році і побачив студентів, відразу в голові замайоріли думки: «Які всі розумні, всі щось обговорюють на предмет науки та навчання, кожен кудись біжіть». Одразу собі сказав: «Мене сюди точно не візьмуть)».
Я це проігнорував. І почав далі займатись рисунком. Буквально за кілька тижнів до закінчення реєстрації на ЗНО (реєстарцію продовжили на 2 тижні), прийшло запрошення на поза конкурсний вступ (за співбесідою) в НТУУ «КПІ», на інженерно-фізичний факультет, як учасника всеукраїнського тижня науки, техніки, винахідництва та раціонаізаторства . Інтуїтивно зрозумів, що я хочу КПІ. Наступного дня поїхали з батьком в Івано-Франківськ в регіональний центро реєстрації ЗНО, і поміняв предмети з історії і географії на фізику і метематику.
Поздавав всі предмети більше, ніж на половину (крім математики, вона була здана на мінімум). І повіз подавти одразу оригінальні документи в кінці червня до КПІ. Цілеспрямовно подавав на ІФФ, на кафедру високотемпературних матеріалів та порошкової металургії, якою завідує декан, не подавав, за це він на мене образився), а вирішив піти на матеріалознавство та ТО, й ливарне виробництво (де і зараз навчаюсь). Знав, на всі 200%, що вступлю, тому сильно не переживав.
Приїхав Франківським поїздом в зазначений день, відразу поселився, обійшовши воєнкомант та поліклініку. Ввечері відправив тата додому, я сам пішов знайомитись з ребятами в гуртожитку. Вони мене одразу потягнули на поляну (поляна зараз не та, що була у 2008), пити «сік», розказали, що до чого, поступити до КПІ найлегше, а от протриматись, дуже важко.
31-го серпня День першокурсника, нам за традицією дали щоденники і заліковки. Тоді і засвітився 1-й раз, попросивши у куратора номер телефону, він відповів, що може мені дати ще й ключі від квартири), подібні речі у стосунках з куратором відбуваються і до тепер.
1 вересня. 1-ша пара Хімія, Велика хімічна, ледь знайшов ту аудиторію. Потаскалова розказала, що школа закінчилась і тут все по-іншому, ніхто за нами бігати не буде, 3-ри сквозні неатестації, і все купуй квиток додому!
Потім була пара математики, яку є м'яко кажучи терпіти не можу, і не розумію, де вона згодиться на практиці зі своїми рівняннями та інтегралами. Доречі, з вишки у мене ніколи не було атестації: три семестри — і жодної атестації. Ну, взагалі, цим не варто пишатись).
Швидко прийшов Новий рік, а за ним і сесія, допущений був тільки до 2-х екзаменів, і ті завалив, прийшов в 4-й корпус до Потаскалової, кажу, мовляв, дайте шанс, якщось, то відрахуєте в наступному семестрі. Надія Іванівна, пожаліла мене, і поставила цю «Е»-шку. «Вишку» і «начерталку» здав на 3-х перездачах). Ось така була у мене 1-ша сесія, прямо бойове хрещення! З 17 чоловік в групі залишилося 12, які є і до тепер.
На 2-й сесії я вже витягнув на стипендію, від цього почав пишатися собою), але на другому курсі з'явився «сопромат», і гордість пропала. Також 2-й курс запам'ятався заміною викладача електротехніки Грудської, яка обзивала нас, казала, що без її предмету у нас нема майбутнього. Ми зазняли відос, де вона студента обзиває і б'є, написали колективну заяву та позбирали підписи. Дивно, що в такі моменти, знаходяться такі такі люди, які уже «примазались», і були проти, але це вже дрібниці. Поставили нам нормального професора, який доступно розповідав і знав, що не всім це згодиться.
На наступних курсах вже почались профільні предмети, хоча б щось реальне). Найбільш запам'ятались перші лабораторні роботи з рідким металом! Менш-більш усе здавалось практично з 1-го разу або «автоматом». 6-й семестр взагалі здав на підвищену та іменну стипендію, але зрозумів, що напрягатись за таке «підвищення» не варто, краще займатись чимось кориснішим, ніж поглибленням знань, щоб знати екзамени на «відмінно».
КПІ — навчає жити, бути самостійним, комунікабельним і просто знайти «себе».
Спеціальність ливарника перспективна, люди постійно будуть працювати з металом, і взагалі з матеріалами, яким можна надати форму, проте знайти роботу одразу дуже важко. Буду сподіватись, що за два роки щось зміниться на краще.
Зараз закінчив проходити практику, промисловість у нас ніяка, теж був написав про це!
На даний момент у мене середній бал 4,2 + творчі бали (їх у мене чимало, ще на 2-му курсі зрозумів цю «фішку», що краще писати тези і займатись наукою, ніж займатись «ботанством»), працюю над дипломом.
Немає коментарів:
Дописати коментар