пʼятниця, 18 липня 2014 р.

Чи потрібна вища освіта?

"Без бумажки ты букашка, а с бумажкой человек" - фраза, яка знайома мені з дитинства (і не лишень мені). Цей вислів досі сидить в головах українців. Існує стереотип, що людина без вищої освіти і не людина зовсім. Лузер і невдаха, придатний тільки на ринку торгувати і двірником працювати. Запитай будь-кого, хто виріс в совку «Чи потрібна вища освіта» - почуєш відповідь: «Ну якщо хочеш двірником працювати, то ні». Але чи потрібна вища освіта всім і кожному? Чи потрібна вища освіта, щоб стати успішною людиною, а не двірником? Необхідність це або ж стадний інстинкт?

Не помилюсь, якщо припущу, що овер >90%, пішли отримувати вишку, тому що так роблять усі. Звичайно є професії, опанувати якими просто неможливо без вищої освіти.
Особисто, я коли подавав документи на ливарне виробництво, то конкретних асоціацій у мене не було, я спитав батька, метал це ок? Тато каже, ну ок там гроші великі крутяться. Тато правий гроші там крутяться, але не у простих роботяг та інженерів, а у власників холдингів типу Ахметича і Коломойського.

6-ть років навчання в КПІ промайнули дуже швидко. Так, це було не просто, деколи просто пекельно важко, але як кажуть бувалі КПІшники: "Зараз докуримо, і підемо з методичкою здавати". КПІ - це не просто політех, де навчаються тупо технарів, це університет. Тобто, навчають не у вузько профільних фахівців, а всебічно розвинутих особистостей. Ключове слово "навчають", все залежить від тебе.

Безумовно, КПІ це школа життя, а якщо ти ще і жив в общажці, то взагалі незабутній досвід та емоції до кінця твоїх днів).
Декан ІФФ - Лобода Петро Іванович,
 Людина, яка заслуговує поваги 
Якби зараз знову пришилось почати все спочатку, то я б знову вибрав КПІ, ну можливо не інженерно-фізичний факультет, цей я вже закінчив), якийсь інший, але безумовно це б був КПІ.
Навчання у ВИШі, це такий собі соціальний ліфт: ти приїжджаєш, розчехляєшся у великому місті, заводиш нові знайомства, у тебе з'являються нові інтереси, починаєш працювати.
На 3-му курсі у мене було дике бажання працювати по спеціальності: кресленики, гарячий метал, суворі мужики в цеху, так сказати юнацький максималізм.

3-й курс пробіг дуже швидко, і почалася літня практика, ніколи не забуду вираз обличчя наших дівчат, коли їх вперше завели в дореволюційний цех "Ленінської кузні", що на Жилянській. Читалось в їхніх очах: "О, Боже, куди я поступила!", всі ясна річ відмінниці, в КПІ 51% поблажок від викладачів дівчатам, хто не знає). Після практики я почав цікавитись скільки платять ливарникам, як виявилось в Україні, зокрема в Києві з/п не така велика, як хотілося б, плюс всім потрібний досвідчений інженер, а не сопляк-випускник. Ні, роботу можна зжнайти, але в якийсь момент я зрозумів, що це не моє. З випуску доречі працює по фаху кілька одногрупників, які все навчання були "темними конячками". Це ще раз підкреслює, що не від оцінок, рейтингів та балів залежить твоя майбутня професійна діяльність, а від бажання, наполегливості та удачі.

Мені стало зрозуміло, що працювати за фахом, м'яко кажучи не складеться в майбутньому, і 4...6 курс, я так нормально підзабив на навчання та почав працювати (а 3-му курсі, навіть отримував підвищену та іменну стипендію, що аж, увага на 115 грн. було більше).

І тут почалося, те що мені не страшно не подобається в КПІ, викладачі, які не зрозуміли, що совок розпався, що 1-шу роботу держава не дає, що після закінчення випускник стає просто дипломованим безробітнім. Скільки мені довелося наслухатись всяких фразочок "Ваша головна задача - це навчання!", приходилось мовчати. Насправді, які знання, яке навчання? Знання застарілі років мінімум на 20, всі фахові дисципліни повторювались з 3...4 на 5...6 курсі. Знання застарівають, але уміння вчитись залишається, за це великий уклін нашим викладач.
Магістри 2014 року випуску з корифеями ливарного виробництва
Найбільшим плюсом КПІ, я вважаю, те що тут вчать вчитися, тут дають відмінні знання по базовим дисциплінам, вчать не пропасти в цьому житті, так би мовити "мутись по жизні". Не можу сказати, що саме диплом магістра мені пригодився, але є надія, що може колись його прийдеться дістати зі шухляди.
Після вручення дипломів з завідувачем кафедри ливарного виробництва НТУУ "КПІ" Кочешковим Анатолієм Сергійовичем.
На завершення хочеться сказати майбутнім поколінням абітурієнтів, поступайте в КПІ, не важливо на який факультет, на яку спеціальність, життя саме змусить підкаже чим вам занятись в житті, а отриманий досвід неодмінно допоможе в майбутньому.

Немає коментарів:

Дописати коментар