пʼятниця, 23 березня 2012 р.

Враження про перші дні практики і не тільки...

Нарешті зібрався з силами, щоб написати цей пост.
Зараз бакалаври КПІ проходять переддипломні практики на різноманітних підприємствах, установах, кафедрі, одним словом на усіх канторах, які мають хоча б якесь відношення до спеціальності. Особисто у мене був вибір: залишитись на кафедрі, чи піти на якійсь завод. Спочатку хотів "прошаритись", мол нафіга мені це потрібно, все одно реального виробництва толкового в Києві немає, але якраз перед практикою з'явилась нагода потрапити на Відкрити акціонерне товариство "Київський радіозавод".
Так, як завод відноситься до національного космічного агентства, то у нього безліч комплексів з різноманітних галузей техніки, і звичайно без литва там не обійтись. З цього тижня, я почав проходити переддипломну практику на ВТК "Ливарник". Що можна сказати, звичайний совдепівський цех спеціального та точного литва. З того, що я бачив персоналу там 10-12 чоловік, такое. Виживають, за рахунок замовлень НЕ ДЕРЖАВИ, а фізичних осіб!
Вчора поспікувався з директором Петром Івановичем, як то кажуть по душам. Говорить, що він платить податки по 30-ти статтям, так як він працює "по білому" та слухняно платить кеш в пенсійний фонд. Признався, що з кожним роком, все стає гірше й гірше, мало того, що обладнання старіє, держава, соку смокче все більше і більше, немає ніяких дотацій і допомоги. Каже, що вони скочуються в яму з під кутом 5 градусів. Не здивувало те, що у нього, державника, коли він робив якусь ліцензію, чиновники прямим текстом попросили хабар. Як це розуміти? Ладно там приватний бізнес щиміть, але своїх нащо? Що зробити, такий наш український менталітет. Запам'яталась фраза Петра Івановича:
"Я вкладаю 93 копійки, а отримую гривню! Це получається 7 копійок на зарплату людям. Ми працюємо на нуль!"
Ми ще довго тринділи, потім він подзвонив технологу, сказав, щоб прийшов сьогодні.
Прийшов сьогодні, на мене чекала жіночка, інженер-технолог, років під 70, сказала, що уже не працює, але заради доброго діла можна приїхати.
Таку картину можна побачити практично на всіх підприємствах України
Власне і моделі
Нікому не потрібний архів з реальними робочими креслениками деталей та технологій. Як видно на фото, дах протікає всі папери намокли і почали гнити.
 
Ми побродили, по напівробочому цеху, Лідія Назарівна показала на пальцях, як воно колись було. Потім ми пішли в архів, вона дала мені парочку "синьок" та інженерну монографію "Литво по виплавляємим моделям", побадажала захиститися і знайти достойну роботу.
Блін, до чого я веду, що усі ми технарі, не потрібній своїй державі, рідкісний ідіот тут залишиться жити і працювати. Ну це ж треба поважати себе, якщо ти хороший спеціаліст, то чому десь не виїхати за кордон і там влаштуватися? І тут справа не в патріотизмі, за державу образливо. Мабуть і тому можна спостерігати такий парадокс: промисловості та індустрії практично немає, випускники КПІ по спеціальності не мають роботи, але багаж знань, які нам дають, дозволяє влаштуватись практично всюди.

Немає коментарів:

Дописати коментар